Десь пахне
осінь…
Тихо і натхненно…
Збираючи останки володінь,
Я знову закохалася, напевно,
У темний образ зі своїх видінь.
Не треба, осінь, падати туманом!
Ще літо не завершувало гру,
Сьогодні я прокинусь надто рано,
Зустріну нове сонце,
І піду…
Піду шукати вранішнього раю,
Що загубився вдома у степах,
Кого зустріну, досі ще не знаю,
Мені сьогодні знову снився птах.
І я літала в сні, немов дитина,
Соромилася вперше, як нова.
І знову осінь – мила та невпинна,
Нагадує мені мої літа…
©Гарнюк Оксана