Десь пахне осінь…

Тихо і натхненно…

Збираючи останки володінь,

Я знову закохалася, напевно,

У темний образ зі своїх видінь.

Не треба, осінь, падати туманом!

Ще літо не завершувало гру,

Сьогодні я прокинусь надто рано,

Зустріну нове сонце,

І піду…

Піду шукати вранішнього раю,

Що загубився вдома у степах,

Кого зустріну, досі ще не знаю,

Мені сьогодні знову снився птах.

І я літала в сні, немов дитина,

Соромилася вперше, як нова.

І знову осінь – мила та невпинна,

Нагадує мені мої літа…

©Гарнюк Оксана